Рассмотрение вопроса восстановлении на работе незаконно уволенных работников во время процедуры ликвидации банкрота

Розгляд питання поновлення на роботі незаконно звільнених працівників під час процедури ліквідації банкрута

Останні десятиріччя характеризуються істотними змінами як у світовому положенні в цілому, так і в України взагалі. Разом із змінами в організуванні держави та суспільства відбуваються зміни у правовій системі в цілому. Була прийнята велика кількість принципово нових нормативно – правових актів замість старих. Складається якісно нова система права, що регулює відносини в сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Зрозуміло, що будь-якій правовій системі необхідне постійне удосконалення, усунення недоліків. Від термінового вирішення не тільки ключових, а й менш значних питань, зависить як швидко наша держава дійде європейського рівня розвитку. 

Відсутність нормативного регулювання проблематики поновлення на роботі незаконно звільнених працівників під час процедури ліквідації банкрута визначає необхідність написання даної статті. 

Загальні положення про ліквідацію банкрута та терміни визначені у «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).

Відповідно до положень статті 1 Закону, банкрутом (суб'єктом банкрутства) визнається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена  господарським судом. 

До банкрута застосовується процедура ліквідації тобто припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Здійснення ліквідаційної процедури банкрута та забезпечення задоволення визнаних судом вимог кредиторів організовує ліквідатор, який призначається рішенням господарського суду. 

В загальному порядку ліквідатором призначається арбітражний керуючий – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку.

Відповідно до положень частини 1 статті 23 Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу.

Згідно частини 2 статті 23 Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Відповідно до положень частини 1 статті 25 Закону, ліквідатор з дня свого призначення здійснює зокрема такі повноваження: 

1)виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; 

2)з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Законодавство України про працю регулюється Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законами України «Про зайнятість населення», «Про охорону праці», «Про оплату праці» тощо.

Саме з цього моменту і постає питання: якщо до призначення ліквідатора (іншого ліквідатора у справі) працівники банкрута були звільнені з порушенням вимог законодавства про працю, – чи має право ліквідатор поновити на роботі незаконно звільнених працівників банкрута з метою подальшого звільнення у відповідності до чинного законодавства? 

Адже фактично діяльність банкрута завершена і поновлення працівників навіть з метою подальшого звільнення у відповідності до чинного законодавства (з виплатою вихідної допомоги та компенсацій) суперечить інтересам боржника та його кредиторів.

Чинне законодавство не містить прямої відповіді на вищезазначене питання.

Такий випадок визначається в теорії права як прогалина в законодавстві (відсутність конкретної норми, що необхідна для регламентації відношення, яке входить до сфери правового регулювання). Згідно із теорією права у таких ситуаціях слід застосовувати спеціальні прийоми – аналогії (аналогія закону, аналогія права), оскільки для будь-якого правового факту необхідно визначити правове обґрунтування. 

Так, згідно статті 240-1 Кодексу законів про працю України, зокрема, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках – правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до положень пункту 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення  неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного  прогулу. Одночасно  суд  визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації. 

Відповідно до положень пункту 34 вищезазначеної постанови, у випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення може визнати працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках – з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул.

Таким чином, застосовуючи аналогію права та з урахуванням постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається висновок, що поновлення на роботі незаконно звільнених працівників банкрута, навіть з метою подальшого звільнення у відповідності до законодавства України про працю, – суперечить нормам чинного законодавства України.

У разі відсутності трудового спору зі звільненими працівниками банкрута – поновлення їх на роботі суперечить інтересам боржника та його кредиторів.

В іншому разі встановивши, що працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, ліквідатору слід враховувати положеннями статті 240-1 Кодексу законів про працю України.

У разі, якщо поновлення на роботі працівника банкрута зумовлене рішенням суду (приклад - постанова ВГСУ від 27.09.2006 по справі №5/216Б), ліквідатору слід виходити наступного.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. 

Відповідно до статті 373 Цивільного процесуального кодексу України, за наявності обставин, що  утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї,  відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином ліквідатор зобов’язаний виконати рішення суду та поновити працівників на роботі з подальшим звільненням, однак він має право ініціювати питання заміни способу виконання рішення, що на думку автора більш відповідає інтересам боржника та його кредиторів.

 

Література:

1. Збірник нормативно – правових актів України// www.rada.gov.ua

2. Алексеев С.С. - Теория государства и права// НОРМА, М.2003

3. Єдиний державний реєстр судових рішень// reyestr.court.gov.ua