Анализ требований природоохранного законодательства Украиины в вопросе несанкционированного складирования отходов на территории предприятий, учреждений, организаций

Аналiз вимог природоохоронного законодавства Украіїни у питаннi несанкцiонованого складування вiдходiв на території пiдприємств, установ, організацій

Керуючись чинним законодавством було розглянуто питання відшкодування заподіяної державі Україні шкоди за несанкціоноване складування відходів на території підприємств, установ, організацій, а також розглянуто проблематику усвідомлення порушниками своєї вини як наслідок дій їх працівників з урахуванням роз’яснень Вищого арбітражного суду України (зі змінами).

Останні десятиріччя характеризуються істотними змінами як у світовому положенні в цілому, так і в України взагалі. Разом із змінами в організуванні держави та суспільства відбуваються зміни у правовій системі в цілому. Була прийнята велика кількість принципово нових нормативно - правових актів. Складається якісно нова система права України, у тому числі – природоохоронне (екологічне) право.

За аналізом судової практиці у сфері застосування норм природоохоронного законодавства України вбачається наступна проблема.

Багатьма порушниками взагалі не усвідомлюється сам факт здійснення порушення природоохоронного законодавства під час засмічення або забруднення відходами (внутрішньої) території підприємств, установ та організацій.

Найчастіше правопорушення виражене у складуванні безпосередньо на землі (або на покритті, у тому числі бетонованому, за відсутності спеціально відведених місць чи об'єктів для складування відходів) будівельних відходів, металобрухту, відходів гуми, відходів цегли, відходів виробництва та інших відходів (як приклад дивіться Класифікатор відходів ДК 005-96, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №89 від 29.02.1996р., що на теперішній час втратив чинність).

Деякі порушники помилково вважають, що ліміт на утворення відходів – це державний дозвіл на утворення та складування відходів у будь-який частині території підприємств, установ та організацій.

Крім того, не всі розрізняють поняття адміністративного стягнення, яке застосовується до відповідальної особи (директор, інженер-еколог тощо) лише за факт правопорушення та цивільну (адміністративно-господарську) відповідальність, яка полягає у необхідності відшкодування шкоди, заподіяної Державі у наслідок порушення конкретних норм природоохоронного (екологічного) законодавства України та розраховується відповідно до методик, інструкцій тощо.

Для об’єктивного розуміння цього питання слід проаналізувати деякі положення чинного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи», спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано  дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про відходи», суб'єкти господарської  діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані:

а) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів;

в) визначати склад і властивості відходів,  що утворюються, а також за   погодженням  із  спеціально  уповноваженими  органами виконавчої влади з  питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини;

г) на основі  матеріально-сировинних  балансів  виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів,  що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються,  знешкоджуються  та  видаляються,   і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку;

д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення  знищення і псування відходів,  для утилізації яких в Україні  існує  відповідна  технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; 

ж) не допускати змішування відходів, якщо це не  передбачено існуючою  технологією  та  ускладнює поводження з відходами або не доведено,  що така дія відповідає вимогам  підвищення  екологічної безпеки;

з) не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах;

и) здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів;

л) відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України;

т) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами. 

Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами   укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку  визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів.

Відповідно до ч.7 ст.33 Закону України «Про відходи», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. 

Відповідно до п.п. а),б) ч.1 ст.42 Закону України «Про відходи», особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів. 

Відповідно ст.43 Закону України «Про відходи», підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду            лімітів на утворення та розміщення відходів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. №1218), ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який  у  суб'єкта  права  власності  на відходи  є документально  підтверджений  дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території* (тобто встановлюється об’єм, кількість відходів, які можна утворити). 

Відповідно до ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у: порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам; порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів; та інше.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відповідно до п.1.2 «Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» (затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997р. за №171, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05.05.1998р. за №285/2725) (далі - Методика), зазначено, що Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, завданої державі юридичними особами та громадянами в процесі їхньої діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі, незалежно від їх власності.

Відповідно до п.2 Методики, засмічення земель – наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.

Відповідно до п.3.2 Методики, землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.3.3 Методики, факти забруднення (засмічення) земель  встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний  контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів,  що  підтверджують  факт забруднення та засмічення земель.

Відповідно до п.4.1 Методики, розміри шкоди обчислюються  уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за    додержанням    вимог природоохоронного  законодавства,  на  основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

Вказане слід доповнити тим, що відповідно до п.1.2. роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 №02-5/744 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» (далі – Роз’яснення) шкода, заподіяна  внаслідок  порушення  природоохоронного  законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі  без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах,  які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення* (тобто усунення наслідків правопорушення не звільняє від встановленої Законом відповідальності).

Відповідно до п.1.6 Роз’яснень, вирішуючи   спір  про  відшкодування  шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу,  господарському  суду  слід виходити  з  презумпції  вини  правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди  навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

У висновках зазначимо, що сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми, крім іншого, обумовлені неналежним використанням земельних ресурсів, їх забрудненням та засміченням. Вказане прямо та опосередковано загрожує здоров’ю людини, її життю, життєдіяльності. 

Одне з приоритетних завдань Держави – є поліпшення стану навколишнього природного середовища та недопущення негативного впливу на нього з боку порушників. Вказане підтверджується нормами чинного природоохоронного законодавства України, міжнародним співробітництвом у сфері екології, діяльністю Міністерства охорони навколишнього природного середовища та його територіальних органів, позицією Вищого арбітражного (господарського) суду України.

Література:

1. Збірник нормативно – правових актів України// www.rada.gov.ua

2. Алексеев С.С. - Теория государства и права// НОРМА, М.2003

3. Судова практика